Технологія вирощування дині за краплинного зрошення

Диня (Cucumis melo L.) належить до роду Cucumis L. родини Гарбузові (Cucurbitaceae Juss.). Рід Cucumis нараховує понад 40 видів, з яких лише два культивуються людиною — диня і огірок.

Коренева система дині досить розвинена. Вона складається з головного кореня та довгих бічних відгалужень. Головний корінь проникає у ґрунт на глибину до 1 м, а довжина кожного з 10–15 бічних коренів першого порядку (що відходять від головного) може сягати 2–3 м. Тобто сумарна довжина основних коренів дорослої рослини дині може становити близько 32 м, і більшість їх розташовуються в орному шарі ґрунту. Однак великий вплив на розвиток кореневої системи справляють як типи ґрунту, так і його обробіток, наявність вологи та поживний режим, а також інші фактори.

Диня — рослина однодомна з роздільностатевими або двостатевими квітками, що розташовуються у пазухах листків. Жіночі — по одній (іноді по дві), а чоловічі — зібрані у суцвіття по 5–7 шт., а іноді й більше. Вони мають жовтий п’ятипелюстковий віночок, 5 тичинок і двогніздовий пильовик. Жіночі квітки в основному гермафродитні, тобто крім маточки, мають ще й тичинки. На рослині їх буває від 12 до 25, тоді як чоловічих — у 10–20 разів більше. Формування квітки від зачатка до цвітіння триває 25–27 днів.

Плід — багатонасінна ягода кулястої, овальної, грушоподібної або сплюсненої форми. Поверхня гладка, сегментована або сітчаста, жовтого або зеленого кольору з різними відтінками. М’якоть білого, жовтого, оранжевого або зеленого забарвлення може мати маслянисту, хрустку або картоплеподібну консистенцію.

Від зав’язування до дозрівання плодів проходить від 20 до 30 днів. До фази дозрівання на одній рослині може доходити 3–5 плодів у ранніх сортів та 1–2 у пізніх. Маса плодів сильно варіює — від 0,5 до 12 кг і більше. Насіння із плацентою перебувають у центральній частині плоду, повністю або частково заповнюючи порожнину. Насіння жовтого або білого кольору, різне по довжині. Маса 1000 насінин — від 30 до 40 г.

За вегетаційним періодом дині діляться на скоростиглі (59–70 днів), середньоранні (71–80), середньостиглі (81–90), середньопізні (91–100) та пізні (101–120 днів).

Воду рослини дині споживають нерівномірно. Найбільша кількість вологи необхідна їм у період посиленого росту вегетативних і генеративних органів. Дефіцит води у цей період веде до зниження врожайності. У міру того, як рослина закінчує формування плодів, споживання води зменшується.

Найкращі умови для росту і розвитку дині створюються за вологості ґрунту не нижче 70–75% НВ. Оптимальна вологість повітря — 55–60%. Підвищений вміст вологи у ґрунті необхідний лише під час набрякання насіння та появи сходів, а також на початку утворення плодів. Дефіцит вологи за тривалої посухи викликає припинення запліднення та опадання зав’язей.

Ґрунти

Диню вирощують на всіх типах ґрунтів за умови, що вони мають добру аерацію. Найбільш придатні ґрунти зв’язанопіщаного та супіщаного гранулометричного складу, що добре прогріваються, аеровані та водопроникні, з близьким до нейтрального рН ґрунтового розчину (6,5–7). Малопридатними є ґрунти глинистого гранулометричного складу та надмірно зволожені, з близьким заляганням ґрунтових вод.

Слід зазначити, що фактор гранулометричного складу ґрунту впливає на умови росту та урожай плодів у більшій мірі, ніж фактор родючості. До того ж, диня погано переносить засолені ґрунти, і за концентрації солей у орному шарі 0,5–0,7%, у т. ч. 0,05–0,07% солей хлору, рослини гинуть.

Попередники

Кращими попередниками для дині є озима пшениця, багаторічні бобові трави, арахіс, томати, ранні картопля і капуста та інші овочеві культури, крім представників родини Гарбузові. За високої культури землеробства в умовах зрошення можливе дворічне використання під диню пласта багаторічних трав без помітного зниження врожаю.

Основний обробіток ґрунту

Система основного обробітку ґрунту під диню спрямована на створення оптимальних умов аерації, мобілізацію поживних речовин і боротьбу з бур’янами. Відразу після збирання врожаю попередника проводиться лущення стерні (ґрунту) дисковими лущильниками на глибину 8–10 см у двох напрямках. Поля, на яких вирощували багаторічні трави, або засмічені коренепаростковими бур'янами, через 10–12 діб лущать удруге на глибину 14–16 см лемішними лущильниками. Після внесення добрив проводять зяблеву оранку на глибину не менше 25 см, а на чорноземах звичайних та південних — до 30 см. При появі сходів бур'янів зяб восени 1–2 рази культивують на глибину 10–12 см.

Весняний обробіток ґрунту

Особливістю передпосадкового (передпосівного) обробітку ґрунту на зрошуваних землях є проведення ранньовесняного боронування і двох культивацій: першої на глибину 14–16 см, другої, перед сівбою — на глибину заробляння насіння або на 6–8 см перед висаджування розсади. Водночас проводять маркування поля та укладання поливної стрічки краплинного зрошення. За 1–2 доби до висаджування розсади проводять зволожуючий полив нормою 35–40 м³/га.

Вирощування розсади

Дату посіву насіння дині в горщечки або касети необхідно розраховувати так, щоб на час висаджування розсади її вік був 20–25, але не більше 30 діб. Вік розсади визначають не з моменту сівби, а з часу появи сходів. У відкритий ґрунт диню висаджують після настання стійкої теплої погоди з середньодобовою температурою повітря 12…14°С, що за календарними строками на півдні України припадає на кінець квітня — початок травня. За умови використання тимчасових плівкових укриттів у польових умовах строки висаджування розсади зміщуються на 15–20 днів.

Пересадку диня, як і всі гарбузові, переносить дуже погано, тому її розсада вирощується без пікіровки у горщечках діаметром 8–10 см або касетах з близькими за об’ємом чарунками (68×68×78, 65×65×65 мм та ін.). Ємності наповнюють готовими торф’яними субстратами, що реалізуються через торгову мережу, або приготованою власноруч ґрунтовою сумішшю такого складу: 5 частин дернового ґрунту, 4 частини перегною та 1 частина піску, або 2 частини перегною, 2 частини торфу та 1 частина дернового ґрунту. На 1 т суміші додають 1,5–2 кг калійної солі, 2–3 кг аміачної селітри та 10–12 кг суперфосфату. Горщечки (касети) наповнюють на 2/3 об'єму, а потім підсипають ґрунтову суміш 2–3 рази упродовж росту рослин, щоб стимулювати утворення додаткових коренів та для запобігання витягуванню розсади і ураженню її «чорною ніжкою».

Насіння висівають на глибину 2–4 см і поливають теплою водою. Температуру повітря в теплиці підтримують на рівні 28…30^оС, а з появою сходів на 3–4 доби знижують до 16…18^оС. У подальшому в сонячні дні температуру піднімають до 25…30^оС, а у хмарні — 20…22^оС. Вночі температура в теплиці має залишатися на рівні 16…18^оС. Оптимальна відносна вологість повітря — 60–70%.

Для висаджування у відкритий ґрунт розсада придатна при утворенні третього справжнього листка. За 4–5 днів до висаджування її починають загартовувати, поступово посилюючи вентиляцію, але не допускаючи протягів і різких перепадів температури. Перед висаджуванням рослини поливають.

Посів або висадка розсади

Площа живлення рослин дині може коливатися в інтервалі 1–2 м², що становить від 5 тис. до 10 тис. рослин на гектарі. Вдалий вибір і формування у процесі догляду густоти стояння рослин дозволяє впливати на розмір плодів та їх якість. А залежить цей вибір як від родючості ґрунту, так і від групи стиглості сорту або гібриду та факторів економічного плану, пов’язаних з кількістю погонних метрів поливної стрічки на гектарі.

Схема посіву або висадки розсади дині може бути рядковою (210×45–50 см; 210×70; 280×35, 280×55; 280×70, 350×40–45, 350×55–60 см та ін.) або стрічковою дворядковою: (240+40)×110 см; (240+40)×140; (310+40)×85; (310+40)×100; (310+40)×115 см та ін.

Удобрення

Диня вибаглива до родючості ґрунту й добре реагує на добрива, особливо азотно-фосфорні. Дози мінеральних добрив слід коригувати залежно від вмісту відповідних елементів у ґрунті. Враховуючи, що за врожайності 40 т/га ця культура в середньому виносить: N — 70 кг, P₂O₅ — 55 кг, K₂O — 100 кг, MgO — 30 кг.

Коефіцієнт використання добрив (особливо азотних) значно підвищується при дробному їх застосуванні. Внесення всієї дози азоту в період вегетації у вигляді підживлення значно підвищує врожай, але подовжує період достигання. Високе накопичення цукру і поліпшення смакових якостей плодів досягається при внесені азоту у ранні фази вегетації. Тож оптимальним варіантом буде внесення половини дози азотних добрив перед висаджуванням розсади (сівбою), що забезпечує нормальне живлення рослин до початку цвітіння, а іншої половини — поступово способом фертигації. Це сприяє підвищенню врожайності й цукристості плодів. Оптимальна разова норма внесення мінеральних добрив при фертигації становить 1,5 г на погонний метр краплинної стрічки.

Догляд за рослинами

Догляд за рослинами дині полягає у проведенні 3–4 міжрядних обробітків протягом вегетації та 2–3 прополювань у рядках (за відсутності мульчування рядків плівкою), а також у підтриманні оптимального режиму зрошення. Міжрядні обробітки під огудиною проводять просапними культиваторами та широкозахватними плоскорізами, уніфікованими для цієї мети.

Строки й норми поливу за краплинного зрошення визначають з урахуванням стану рослин і ґрунту.

Для виміру вологості ґрунту застосовують тензіометри. Один з них встановлюють на глибину 50 см у ряді, а другий — на глибину 30 см за 20 см вбік міжряддя для контролю вологості кореневої зони рослин. Вологість ґрунту в шарі 0–40 см у межах контуру зволоження підтримується на рівні 70–75% НВ. Вегетаційні поливи проводять із одночасним внесенням розчинених мінеральних добрив, потребу в яких визначають за даними агрохімічного аналізу з урахуванням наявності й виносу поживних речовин з урожаєм.

Система контролю за поширенням бур’янів, шкідників і хвороб

В основу так званої інтегрованої системи захисту, тобто програмованої комплексної системи контролю поширення бур’янів, шкідників і хвороб покладено біоценотичний принцип, який передбачає регулювання чисельності шкодочинних організмів методами оптимального поєднання агротехнологічних, біологічних, імунологічних, хімічних та інших сучасних методів з урахуванням економічної доцільності їх застосування за умови максимально можливого збереження природних корисних організмів.

За таких вимог поліпшення фітосанітарного стану посівів дині забезпечується дотриманням науково обґрунтованої технології вирощування, невід'ємною складовою якої є інтегрована система контролю шкодочинних організмів, що охоплює:

•   вирощування стійких до хвороб і шкідників сортів і гібридів;
•   системний моніторинг розвитку шкодочинних організмів у польових умовах;
•   уникнення повторних посівів з метою запобігання накопиченню збудників хвороб та шкідників;
•   використання високоякісного, добре очищеного, відсортованого та протруєного насіння;
•   дотримання рекомендованих строків сівби (висаджування розсади) і норм висіву.

Найбільш поширеними грибними хворобами дині є пероноспороз, антракноз, борошниста роса, чорна гниль, фузаріозне в’янення; бактеріальними — токсичний, листковий та квітковий бактеріози, плямистість листків і плодів. Найбільш поширені шкідники дині — паросткова муха, баштанна попелиця, кліщі, трипси, клопи.

Збирання врожаю

Збирати врожай дині починають у фазу технічної стиглості плодів, яка настає через 30–35 днів від початку зав’язування. Збирають плоди вибірково, по мірі їх достигання, в середньому у 5–6 заходів. Якість плодів, що заготовлюються, поставляються і реалізуються для споживання у свіжому вигляді, повинна відповідати вимогам ДСТУ 7036:2009 «Диня свіжа. Технічні умови».

В. Книш, к. с.-г. н.,

Південна державна сільськогосподарська дослідна станція ІВПіМ НААН

Операційна карта вирощування дині “ Clause” (на прикладі гібридів Амал F1 та МАЕ F1)

Подивитися ціни гібридів

• Мазін F1
• Кредо F1
• Амал F1